Вихід чи пастка: що означає завершення війни за схемою «НАТО в обмін на території».

В інтерв'ю газеті Financial Times екс-генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що після виборів у США для України настане «новий імпульс». «Це може включати способи, щоб спробувати отримати рух на полі бою в поєднанні з рухом навколо столу переговорів», - акцентував колишній генсек Альянсу. У цьому контексті він запропонував аналогію з Фінляндією, яка в 1939 році воювала з СРСР. Війна, зазначив він, «закінчилася тим, що вони віддали 10 відсотків території, однак у них є безпечний кордон».

FT при цьому нагадує, що Фінляндія пізніше довгі десятиліття стала нейтральною країною, тоді як Київ не просто прагне стати членом НАТО – ця опція зафіксована на найвищому - конституційному рівні. Тим часом, пан Столтенберг вважає, що членство можливе, «якщо є лінія, яка не обов'язково є міжнародно визнаною межею».

«Знову ж таки, завжди дуже небезпечно порівнювати, тому що жодні паралелі не є вірними на 100 відсотків, але у Сполучених Штатів є гарантії безпеки для Японії. Але вони не охоплюють Курили, які Японія вважає японською територією, контрольованою Росією», - зазначив екс-генсек. «Західна Німеччина розглядала Східну Німеччину як частину більшої Німеччини. У них не було посольства в Східному Берліні. Але НАТО, звичайно, захищало тільки Західну Німеччину. Коли є воля, є способи знайти рішення. Потрібна лінія, яка визначає, де працює стаття 5, і Україна повинна контролювати всю територію до цього межі», - підсумував колишній керівник НАТО.

Та ж Financial Times, апелюючи до бесід із західними дипломатами, повідомила, що союзники почали обговорювати з Україною схему завершення війни за принципом «території в обмін на членство в НАТО». Києву пропонується відмовитися від повернення зайнятих путінськими «визволителями» територій, а натомість стати повноцінним членом Північноатлантичного Альянсу, на якого будуть поширюватися його гарантії безпеки. Правда, вони будуть поширюватися тільки на ті частини країни, які залишилися під контролем Києва на момент припинення бойових дій. Згідно з цим планом, визнавати за Росією нові території союзники не планують, а їх повернення Україні пропонується здійснювати «дипломатичним шляхом у майбутньому».

При цьому Financial Times визнає, що ця ідея стикається з труднощами в реалізації. Як через позицію Росії, яка категорично проти членства України в Альянсі, так і через відсутність чіткого розуміння, чи готові на це йти США і інші країни НАТО.

«Існує також велике питання про те, чи будуть США, не кажучи вже про європейських союзників, готові взяти на себе зобов'язання, необхідні для захисту України в межах Альянсу. Чи буде президент Камала Харріс ставитися до цього інакше? Може, Дональд Трамп уявити себе західногерманською моделлю як частиною його запропонованої «угоди» щодо припинення війни? Чи зможе Зеленський продати це своєму народу?», - ставить цілком логічні питання Financial Times.

Цілком примітно, що подібні за змістом матеріали з'явилися і в інших західних виданнях. Так, одна з провідних іспанських газет El Pais повідомила, що союзники чинять тиск на Україну з метою домовитися про завершення бойових дій і організувати переговори з Росією. Видання зазначило, що план перемоги, з яким Володимир Зеленський нещодавно їздив до США, був скептично сприйнятий як діючим президентом Джо Байденом, так і претендентами на Білий дім – демократкою Камалою Харріс і республіканцем Дональдом Трампом. За даними El Pais, партнери Києва все частіше міркують про «прагматичний вихід з війни».

Тим часом президент Зеленський заперечує факт таких переговорів і запевняє, що з партнерами ведеться робота над наданням Україні «гарантій надійного миру» і «довгострокової безпеки» відповідно до його «формули миру» і «без жодної торгівлі суверенітетом або територіями».

«Питання перше. Як сприйме український народ фактичну територіальну декомпозицію держави? Поки теорія питання така, що частина українців, втомлених від війни, енергетичних перебоїв, російських ракет, іранських дронів, північнокорейських снарядів і наляканих мобілізацією, буде готова примиритися. Ця частина буде кількісно зростати і досягне до кінця року потрібного «прогріву». Банкова буде зацікавлена в збільшенні цієї частини до максимуму. Адже для зняття внутрішньополітичного напруження і відведення медійного удару планує вийти на освячення рішення через референдум. Формально можна назвати «референдумом про вступ до НАТО», але питання можна сформулювати так, щоб дати зрозуміти, що гарантії поширюються на підконтрольну Києву територію. Вступ до НАТО в обмін на території стає прийнятним сценарієм, а гарантії безпеки від НАТО щедрою компенсацією з боку Заходу. Але при цьому друга частина українців - пасіонарії, медійні військові, патріотичні громадяни національно-демократичного толку – цього категорично не сприймають і будуть дорікати Зеленському, що 20% України втрачено при ньому. Відбуватиметься природний процес призначення винного. Це дуже зручний меседж для атаки проти президента у випадку, якщо він прийме рішення балотуватися на другий термін. Це ще далеко не факт, однак поки вважається робочим сценарієм саме другий термін», - моделює ситуацію політолог Олег Постернак.

Задавшись питанням про те, як будуть примушувати і переконувати РФ до згоди на вступ України в НАТО, експерт констатує: «Тут дуже доречний коментар американського історика холодної війни Мері Саротт. Україна може піти на певні компроміси, а саме погодитися не розміщувати війська або ядерну зброю на своїй території, відмовитися від використання сили за межами військової межі, окрім як з метою самооборони. Але, якщо Путін ставить максималістську стратегічну мету - окупувати весь південно-схід України, включаючи Одесу, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв і Харків, матеріалізуючи ідею «історичної Росії» як персональний націоналістичний проект своєї місії, то все це «вилами по воді» писано. До речі, надія на смерть Путіна – дуже інфантильне розуміння ситуації. Не сумнівайтеся, нинішній глава РФ зробить все можливе, щоб сформувати спадкоємність своєї шовіністичної політики через ретельно підібраного спадкоємця, так би мовити «по образу і подобію».

Політолог Ігор Петренко аналізує ситуацію під дещо іншим